Готаўт

Зьвесткі зь Вікіпэдыі — вольнай энцыкляпэдыі
Gotald
Паходжаньне
Мова(-ы) германскія
Утворанае ад Got + Wald
Іншыя формы
Варыянт(ы) Готалт, Готальт, Гутальт, Гутаўт, Котаўт, Кутаўт
Вытворныя формы Готальд
Зьвязаныя імёны Waltgudis
Зьвязаныя артыкулы
якія пачынаюцца з «Готаўт»

Готаўт (Готалт, Готальт), Гутаўт (Гутальт) — мужчынскае імя і вытворнае ад яго прозьвішча.

Паходжаньне[рэдагаваць | рэдагаваць крыніцу]

Асноўны артыкул: Імёны ліцьвінаў

Готалд, пазьней Готальд (Gothold, Gotaldus[1], Gottold[2]) і Валтгуда (Waltgudis[3]) — імёны германскага паходжаньня[4]. Іменная аснова -гуд- (-год-, -гут-) (імёны ліцьвінаў Готарт, Гудман, Саўгут; германскія імёны Gotard, Gutmann, Savegodo) паходзіць ад гоцкага guþs 'Бог', gôþs 'добры, старанны, пабожны' або *guts 'гот'[5], а аснова -валд- (-алд, -олт) (імёны ліцьвінаў Геральт, Левалт, Рамвольт; германскія імёны Gerwald, Lewolt, Romuald) — ад гоцкага і германскага waldan 'валодаць, гаспадарыць' або wulþus 'слава, мажнасьць'[6][a].

Адпаведнасьць імя Готаўт (Гутаўт) германскаму імю Godoald (Guduald) сьцьвердзіў францускі лінгвіст-германіст Раймонд Шмітляйн, які на падставе шматгадовых дасьледаваньняў прыйшоў да высноваў пра германскае паходжаньне літоўскіх уласных імёнаў[9].

Этымалягічны слоўнік старапольскіх асабовых імёнаў, выдадзены Польскай акадэміяй навук, адзначае гістарычнае бытаваньне ў Польшчы германскага імя Gotalt[10].

Варыянты імя ў гістарычных крыніцах: Воитъку Кготовтовичу чоловекъ (1440—1492 гады)[11]; Georgius Gottoltowycz (13 ліпеня 1443 году)[12]; proinde nos Anna relicta olim Georgii felicis memoriae Gotoltowicz (24 чэрвеня 1468 году)[13]; nobilis domini Jusko Gotholtowycz (30 верасьня 1471 году)[14]; Ego Anna relicta felicis memoriae domini Georgii Gotołtowicz (22 траўня 1478 году)[15]; ego Georgius alias Gotholtowicz una cum genitrice mea Ludomilla (1483 год[b])[16], et coram Gutholth Stanislao[16], Ego quidem Stanislaus Gutholth heres de Skrobovo[17] (1483 год); Ego igitur Georgius Gotholtowycz (24 сакавіка 1484 году)[18][19]; coram Gutholth… coram Stanislao Gutholth (1486 год)[20]; Gerzy, Iuskowicza Gotholtowicza szyn… dziedzicztwa we dworze rzeczonem Wissniewo i Zalusse (23 красавіка 1488 году)[21]; Кготолтовских же людеи (15 ліпеня 1494 году)[22]; пани Лодятинои Индриховичовои Алене з невесткою ее пани Яновою Кготовтовичовою (24 чэрвеня 1496 году)[23]; Gutholthowczjsna (1501 год)[24]; пани Юхновая Кготовтовича Бурцовая… пана Воитковы Кготовътовича (28 траўня 1501 году)[25]; nos quidem nobiles nomine et cognomine Gutholth Mychaylovyczy de Szkrobovo, Zyborthovyczy, Tharaszevyczy, Thraczevyczy, Vyszadovyczy, Juryovyczy, Nyekraszevyczy (1502 год)[26]; а Мика и его братьи Кготовътовичовъ (22 ліпеня 1509 году)[27]; Кутовтовичовъ… Кгутовтовичы, люди волости Высокодворское… Кгутовътовичъ Шымъко (10 кастрычніка 1536 году)[28]; Рим Кготовтович (1536—1537 гады)[29]; Юр’и Котовтович (1 ліпеня 1542 году)[30]; под завесистою печатью Юрья Юшъкевича Кготолтовича-Буръца (18 студзеня 1548 году)[31]; poddany krol. iego mlczi Jaczko Gutholtowic (1558 год)[32]; земенинъ нашъ земъли Жомойтъское Станиславъ Юревичъ Кготовтъ (20 лістапада 1583 году)[33]; Ониско Готовчич (13 сьнежня 1588 году)[34]; покладал листок князя великого Витолта, даны Кготовту на земълю и на чоловека Кговдъмонта (2 чэрвеня 1592 году)[35]; пана Авкгуштина Миколаевича Кготовтя (11 сакавіка 1596 году)[36]; панъ Юрый Акгуштыновичъ Кготовть (14 кастрычніка 1652 году)[37]; Maciey Gatowtt[38], Maciey Gatowt[39], Alexander Gotowt[40], Dawid Gotowt, Jerzy Gotowt[41] (20 кастрычніка 1655 году); frater Marianus Gottout (1709 год)[42].

Носьбіты[рэдагаваць | рэдагаваць крыніцу]

Готаўты — літоўскі шляхецкі род зь Віленскага павету[47].

Гаталтовічы (Gotołtowicz) — шляхецкі род Рэчы Паспалітай з Валынскага ваяводзтва[48].

У XVI ст. існавала гаспадарскае сяло Готаўты (Готовты) у Жамойцкім старостве[49].

У былым Жамойцкім старостве існуе вёска Готаўтышкі.

Глядзіце таксама[рэдагаваць | рэдагаваць крыніцу]

Заўвагі[рэдагаваць | рэдагаваць крыніцу]

  1. ^ Апроч таго, адзначалася старажытнае германскае імя Theudigota[7] (Theudeguto[8])
  2. ^ У публікацыі 1939 году адпаведны дакумэнт азначаецца як «падроблены»

Крыніцы[рэдагаваць | рэдагаваць крыніцу]

  1. ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 113.
  2. ^ Kapff R. Deutsche Vornamen: mit den von ihnen abstammenden Geschlechtsnamen sprachlich erläutert. — Nürtingen am Neckar, 1889. S. 40—41.
  3. ^ Morlet M.-T. Les noms de personne sur le territoire de l’ancienne Gaule du VIe au XIIe siècle. T. I: Les noms issus du germanique continental et les créations gallo-germaniques. — Paris, 1971. P. 213.
  4. ^ Förstemann E. W. Altdeutsches Namenbuch. Bd. 1: Personennamen. — Bonn, 1900. S. 685, 1506.
  5. ^ Kremer D. Die Germanischen Personennamen in Katalonien // Estudis romànics. Nr. 14, 1972. S. 134.
  6. ^ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. С. 17.
  7. ^ Schonfeld M. Wörterbuch der altgermanischen personen-und völkernamen. — Heidelberg, 1911. S. 230.
  8. ^ Anhang 3 Wörterbuch der gotischen Namen // Köbler G. Gotisches Wörterbuch. — Leiden — Köln, 1989.
  9. ^ Schmittlein R. Toponymes finnois et germaniques en Lituanie // Revue internationale d’onomastique. Nr. 2, 1948. P. 103.
  10. ^ Słownik etymologiczno-motywacyjny staropolskich nazw osobowych. T. 5: Nazwy osobowe pochodzenia niemieckiego. — Kraków, 1997. S. 75.
  11. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 3 (1440—1498). — Vilnius, 1998. P. 23.
  12. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 1: 1387—1468. — Kraków, 1932. S. 202.
  13. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 293.
  14. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 319.
  15. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 365.
  16. ^ а б Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 391.
  17. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 392.
  18. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 394.
  19. ^ Pergamentų katalogas. — Vilnius, 1980. P. 49.
  20. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 2: 1468—1501. — Kraków, 1939. S. 413—414.
  21. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 1 (1380—1584). — Vilnius, 1998. P. 34.
  22. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 4 (1479—1491). — Vilnius, 2006. P. 54.
  23. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 6 (1494—1506). — Vilnius, 2007. P. 126.
  24. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 3: 1501—1507. — Kraków, 1948. S. 623.
  25. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 5 (1427—1506). — Vilnius, 2014. P. 151.
  26. ^ Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji Wilenskiej. T. 1, z. 3: 1501—1507. — Kraków, 1948. S. 636.
  27. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 8 (1499—1514). — Vilnius, 1995. P. 325.
  28. ^ Lietuvos Metrika. Knyga 19 (1535—1537). — Vilnius, 2009. P. 246—247.
  29. ^ а б Mackavičius A. Žemaitijos valsčių surašymas 1537—1538 m. — Vilnius, 2003. P. 367.
  30. ^ Istorijos archyvas. T. 1: XVI amžiaus Lietuvos inventoriai. — Kaunas, 1934. P. 13.
  31. ^ Литовська Метрика. Кн. № 235 (20) (1547—1549). — Київ, 2019. С. 44.
  32. ^ Писцовая книга Гродненской экономии с прибавлениями, изданная Виленской Комиссией для разбора древних актов. Ч. 1. — Вильна, 1881. С. 190, 208.
  33. ^ Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. Кніга 70 (1582—1585 гг.). — Менск, 2008. С. 212.
  34. ^ Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-западной Руси. Т. 1. — Вильна, 1867. С. 172.
  35. ^ Jablonskis K. Nauji Vytauto laikotarpio aktai // Praeitis. T. 2. — Kaunas, 1933. P. 387.
  36. ^ Istorijos archyvas. T. 1: XVI amžiaus Lietuvos inventoriai. — Kaunas, 1934. P. 412.
  37. ^ Акты, издаваемые Виленской Комиссией для разбора древних актов. Т. 24. — Вильна, 1897. С. 249.
  38. ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 302.
  39. ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 305.
  40. ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 331.
  41. ^ Akta zjazdów stanów Wielkiego Księstwa Litewskiego. T. 2. — Warszawa, 2009. S. 332.
  42. ^ Memoriale Fratrum Minorum Conventualium Vilnensium (1702—1832). — Vilnae, 2020. P. 109.
  43. ^ Saviščevas E. Polityka nadań wielkich książąt litewskich na Żmudzi w pierwszej połowie XV wieku // Prace historyczne 141, z. 2 (2014). S. 496.
  44. ^ а б Опись документов Виленского центрального архива древних актовых книг. Вып. 1. ― Вильна, 1901. С. 52.
  45. ^ Опись документов Виленского центрального архива древних актовых книг. Вып. 1. ― Вильна, 1901. С. 166.
  46. ^ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy. T. 4. Ziemia smoleńska i województwo smoleńskie XIV—XVIII wiek. — Warszawa, 2003. S. 193.
  47. ^ Malewski Cz. Rodziny szlacheckie na Litwie w XIX wieku. — Warszawa, 2016. S. 507.
  48. ^ Polska encyklopedja szlachecka. T. 5. — Warszawa, 1936. S. 344.
  49. ^ Спрогис И. Я. Географический словарь древней Жомойтской земли XVI столетия. — Вильна, 1888. С. 82.